Карпати. Через Петрос на Говерлу

Цьогорічний маршрут по горах склався якось сам. Справа в тому, що цим же маршрутом ще в далекому студентському 2002-му році була спроба піднятися на Говерлу. Але, тоді не склалося через погодні умови. На цей раз все склалося якнайкраще для нашої групи. Група, до речі, на 70% була укомплектована чайниками :) Тобто досвідчених ходоків в Карпати було тільки троє - традиційно моя дружина Марія, брат Вадим і я. Всі решта йшли в гори вперше. Маршрут на перший день на гугльомапі вигладяє так:

По плану ми повинні зранку піднятися з Квасів до напіврозваленої сироварні, і далі від неї через перевал дійти до південної сторони основи Петроса.
Кваси зранку зустріли низькими хмарами, які зрештою піднялися і на небі з'явилося сонце.

 На першому підйомі всі новачки, які були впевнені що буде нескладно підніматися різко змінили свою думку :)

 Хоча у Роми ще залишалися сили позувати та дурачитись

 Якраз в обідню пору дібралися до невеличкого поселення пастухів, біостаціонару та старої сироварні, що знаходяться на полонині Мінчіль

 За десять років, що минуло з останнього мого візиту сюди сироварня сильно здала. Зруйнованою виявилась та кімната, в якій ми тоді 3 дні жили. Там ще була пічка-буржуйка. Тепер одна загальна руїна, куди заходити страшно.

Хоча корови досить спокійно себе тут почувають :)

 Власне, тут і пообідали та відпочили перед завершальним маршем.

 Коли перейшли через перевал, знову зупинились для відпочинку. Хоча ця зупинка була зумовлена скоріше естетичною потребою. З даної точки чудовий огляд на всі сторони хребта.

 Погода нас все ще радувала. Видимість була майже ідеальною. То ж на горизонті чітко виднівся Піп Іван - вершина чорногорського хребта. На вершині цієї гори стоїть давня зруйнована обсерваторія. До речі, львівський університет (точно не пам'ятаю який саме) вирішив відбудувати та поремонтувати цю обсерваторію і використовувати її за призначенням.

 З даного знаку видно, що нам йти ще 3км до полонини Рогнеску, на якій плануємо заночувати.

 Дійшли до кінцевої точки приблизно в 19-й годині. Місце для ночівлі виявилось досить зручним для трьох наметів. Вода також поруч.

Другий день нашого походу можна розкласти на дві частини. Власне підйоми на Петрос (2020м.) та Говерлу (2060м.), що й показано на гугльомапі. 

Другою ж частиною передбачається повернення від Говерли на нашу знайому полонину Рогнеску, на якій знову ж будемо ночувати. цей маршрут вказаний на цій гугльомапі:

 З Петроса відкриваються чудові види на Говерлу та чорногорський масив

 Варто сказати, що на Петросі було досить холодно та вітряно. Температура приблизно 12 градусів, і вітер 20-25 м/с стабільний.

 На вершині Петроса встановлено капличку (в якої дах знесло вітром) та хрест (якого покрутило невідомими мені силами)

 Так виглядає Говерла з Петроса:

 

 Спуск з Петроса заслуговує на окрему розповідь. Досить складно і важко з рюкзаком спускатися по схилу з камінням

 З підніжжя Петрос не виглядає таким вже страшним. Але це обман зору.

На Говерлу піднімалися від КПП без рюкзаків, що значно спростило задачу. За 45 хв. ми були вже на Говерлі.

Якщо я вірно зорієнтувався - то внизу видно озеро Несамовите. Хоча, можливо я помиляюсь. Хто знає точно - поправте.

 З негативного: на Говерлі надто багато недотуристів, яких привозять сюди пачками, і вони сидять на горі і вживають алкоголь. Під час нашого підйому там було приблизно 50 чоловік в сумі.

На ночівлю повернулися, як і планували, на полонину Рогнеску. Вночі пройшов дощ, а зранку гори виглядали так:

 На спуску до Квасів нас трохи підмочило дощем, то ж фото не робив.

 Ввечері, коли ми вже були в селі, прийшла чергова гроза. Розради блискавки з'являлися одночасно в 3-4-х місцях на небі. Одна з блискавок влучила в будинок на горі. Коли ми йшли після грози на вокзал - то бачили, як він догорав. Пожежні машини їхали дуже довго. Розмита гірська дорога не дає великої оперативності пожежним бригадам. Надіюся, що ніхто в тому будинку не постраждав, і всі жителі залишилися живими та здоровими.

 На вокзалі, під час очікування поїзда вирішили зробити кави на пероні :)

На цьому розповідь закінчую. Похід сподобався всім, хто був в нашій групі.


P.S. Особливу подяку хочу висловити водієві маршрутки Івано-Франківськ - Рівне (д.н. ВК0775АТ) за те, що довіз нас живими до пункту призначення і без технологічних зупинок. Вентиляція в автобусі була просто чудовою. При температурі за бортом +28, у автобусі запотіли всі вікна і дихати не було чим. Залізничні переїзди для цього водія зовсім не перешкода: горить червоне світло на переїзді - не біда проскочимо! і так два рази за одну поїздку. Залишився пасажир у Тернополі? - Не проблема! Хай добирається сам! Чекати немає коли. Добре, хоч вмовили водія зачекати на пасажирку. Представляю фото водія з автобусом, щоб потенційні пасажири знали, що їх може чекати в дорозі з таким водієм: