вівторок, 31 січня 2012 р.

Карпати. Горгани

Згадався ще один цікавий та трохи складний похід по Горганах. Було це ще у 2007 році. Група наша складалася з 6 осіб. Я з дружиною їхали з Рівного до Львова, де до нас приєдналася ще сім'я з чотирьох львів'ян.

Маршрут виглядав таким чином: з Осмолоди виходимо, йдемо до сідловини між горами Кінь Грофецький та Грофою. Сходимо на ці вершини, та спускаємось на полонину між Грофою та Паренке. Ночуємо. Наступного дня йдемо на Паренке, Малу Попадю, Попадю. Спускаємось з Попаді на ночівлю. Третього дня спускаємось до Осмолоди а повертаємось до Львова.

На карті це виглядає так:

Тепер про все по порядку.
Приїхавши до Осмолоди маршруткою довелось відпочивати від маршрутки. Дана поїздка заслуговує на окрему розповідь :)
Слід зазначити, що Осмолода - це край цивілізації в цьому районі. Далі просто немає населених пунктів. До найближчого доведеться йти пішки близько двох діб.
Останні метри цивілізації
В кінці села стоїть така імпровізована карта Горган:

Головною проблемою Горган є відсутність води на досить великих відрізках переходу. Тож, набираємо води в річці Лімниця з розрахунку 1л води на людину в день. Наступне поповнення запасів води передбачалось аж ввечері на місці ночівлі.

Набираємо висоту з 700м до 1200м. Досить важкий підйом на сідловину між Грофою та Конем Грофецьким. Зате краєвиди радують що далі - то більше:




Далі заглюблюємось в дрімучі ліси:


І ось вона, полонина, з якої можна озирнутися навколо та "зависнути" на півгодини, розглядаючи краєвиди.




Ось, за хребтом видніється Попадя. По наших планах, ми маємо бути  там наступного дня після обіду.

Після короткого відпочинку піднімаємось на Кінь Грофецький (1552 м.)

Вся вершина Коня Грофецького вкрита залишками лісу. Всі дерева сухі, деякі обпалені. Мабуть дається взнаки відсутність води та часті попадання блискавок у вершину. Чесно кажучи, видовище зловісне та моторошне. Цікаво було б тут побувати вночі :)


Далі на нашому шляху Грофа (1748 м.)
Підйом на цю вершину також досить складний. Крутий підйом та жереп (від висот 1350 м підіймається чагарникове криволісся із сосни гірської) сильно перешкоджають просуванню вверх. Кажуть у такому жерепі на Горганах загинуло багато туристів. Якщо йти не по стежці, а напролом - то скоріш за все ви просто заплутаєтесь у гіллі чагарника, і вже з нього вибратися майже нереально.




Вище 1670 м. починаються кам’яні розсипища. Рослинність майже пропадає, залишається лише каміння. Йти стає дещо легше, але небезпечніше. Каміння часто хитається під ногами.


І ось вершина Грофи. Тут суцільне каміння. Зате краєвид... дивіться самі :)



Maria Polischuk на вершині Грофи (1748м.)



З Грофи спускаємось на полонину Плісце, де надіємось переночувати та поповнити запаси води. Фотографувати сил не залишалось, тож фотографій полонини немає. Правда, захід сонця виявився таким, що гріх було не зробити декілька кадрів:



Ніч виявилася спокійною, тож вся група проспала підйом десь на годину :), а в умовах нашого графіка це трохи забагато. Прийдеться наганяти графік.


Підйом на гору Паренке - нічого особливого. Далі штурмували Малу Попадю де нарешті вдалося зловити зв'язок. Не порахуйте за рекламу, але це був МТС (тоді ще UMC) :D. Висота 1597 м.


Ось наша головна мета на поточний день - Попадя (1740м.)

Як видно з фото - підйом не крутий, але надто вже затяжний. Такі підйоми вимотують сили більше, ніж крутий підйом.

Попадя - досить цікаве місце. Після Першої світової війни через вершину проходив кордон між Польщею та Чехословакією. Як видно на фото - даний стовпець встановлений у 1920 році:
Також підступи до вершини викладені кам'яними окопами, в яких сиділи прикордонники. Важко собі уявити, як можна було на цій горі викладати такі рови. Між іншим, між камінням ще можна знайти старі гільзи від патронів.


Власне на вершині стоїть геодезична конструкція - тригонометричний пункт геодезичної мережі. Доля трохи потріпала його, звичайно :)




Після Попаді спускаємось на такий хребет, де маємо знайти місце для ночівлі.

Шукали довго, навіть занадто :) Вже темніло, а рівного місця для двох наметів знайти не вдавалось. Та й запаси води були на мінімумі. Фактично добу йшли без поповнення запасу води.
Нарешті місце знайшлось. Не дуже зручне, але нам було вже все-рівно :)


Переночувавши, з самого ранку вирушили на Осмолоду. Спуск виявися нескладним, та й вода досить швидко знайшлася. Повноцінна річка Петрос.

Далі досить нудна дорога до Осмолоди. З цікавого - по дорозі зустріли вужика:


Перед Осмолодою перейшли Лімницю (де врешті вдалося пимитися)

Далі маршрутка. Львів. Вокзал. Поїзд на Рівне

0 коментарі:

Дописати коментар

Follow me